Хех

Я не можу переступити через свою гордість...
Хай мені і один, і другий перші звонять/пишуть...
А я тим часом буду мучитись і чекати...

---

Ех, мабуть в мене вчора була дуже висока температура, щоб таке вчудити. Краще б я читала "Володар перснів", а не вконтакті сиділа...((( Де ж моя гордість поділася?????? Я ж думала, що якщо я морозилась тоді, не відповідала на дзвінки, смс...то тепер все виправлю...Але він почав діяти моїми методами. Вротйомуноги!!!!!!!! Я йому помщусь за це!!! гвахахаха...доб'юсь його і кину))) Оце буде насолода...почну придумувати план моїх підступних дій. Було б все ОК, але він сам нарвався. Хай тепер розплачується) Сраний БІ, гррррррр

---

Теперішня поттероманка, колишня анімешниця...

Ой, день сьогодні почався жахливо. Вчора ще себе чудово почувала, а сьогодні проснулась із простудою. З самого ранку мене тероризують. Всім щось не подобається, всі лізуть із своїми "розумними" порадами. Та ще й телефон розривається від дзвінків. От так завжди, то ти нікому не потрібна, то всім і відразу. А так хочеться мені побути в тишині і спокої...відпочити від усіх, бо я так скоро з глузду зійду...харити мене всі почали. Депресія повертається(((
От пишу тут я...і нарешті в довгоочікуваній тишині...якби ще клацання по клавіатурі не було чути, то було б взагалі чудово.
Пригадались мені мої старі захоплення. Згадала, як колись любила дивитись "Сакуру". Вирішила подивитись її спочатку...з першої і до останньої серії...цікаво, скільки за сьогодні встигну (мабуть небагато, бо голова болить). Мене лякає думка, що мені може вже не сподобатись, бо я ж виросла...А колись з мене всі однокласники сміялись. Говорили, що я вже така велика, а казочки дивлюсь (було ж мені тоді десь лиш 11 років). Тоді соромилась, а тепер би в морду заїхала якби з мене сміялись за таке. Аааааааа....а, зате в них є ще одна причина посміятись - я ж ПОТТЕРОМАНКА...але коли про нього в моїй присутності погано говорять, то вже постою і за себе, і за нього...

---

---

(((

Хочу повернути вчорашній день...
В мене аж сльози в очах...
(((
Хник-хник

---

Love

Сижу і слухаю Скрябін - Шкільна любов
О, я не можу...це найнайнайкраща пісня
Слухайте, насолоджуйтесь!!!!!!!!!

---

Вчора такий суперовий день був))) Пішла і на концерт в Падіюн (там виступали і мої, Наташка, мій хореограф, як завжди виклалась наповну...А ще там виступали "СХС"...я туди теж колись на танці ходила...номери просто паршиві в них, уяви ніякої, фуфуфу!!!), і на Поштову встигла. Перед тим, як іти на поштову, ми з подружкою випили "енергетичний напій" і нас так перло...люди думали, шо ми якісь обкурені. От гуляємо ми "обкурені", зайшли на фонтан, я побачила знайому, підійшли, говоримо...і тут як на зло на сусідній лавочці сидить пацан подружки. Хотів нас забрати кудись у кафе, але я в упор не погоджуюсь. Потім всетаки пішли...Я на мозги капала всім шо Скрябіна пропустимо...нила я їм, нила...і от ми їдемо вже накінець, приїхали, а він вже виступає...пісня "Шкільна любов" (одна з моїх улюблених). Я недовго думаючи, почала прориватися в самий перед...там зустріла знайомого гота...і як ви думаєте, що я зробила? Сказала йому, шо він мені подобається...він був в ахує. Цікаво чи є в нього дівчина...
Ага, так от, Скрябін повиступав, а додому не хочеться ще...в Падіюні якраз дискотека мала бути...то ми туди поїхали...вона ще й не думала починатись...то я очутилась дома і цілу ніч не могла заснути.

---

(((

І що ж робити? йти на концерт на Поштову чи в Падіюн?
Куди я більше хочу? ...звісно Скрябіна хочу побачити.
Але як бути з квитками в Падіюн...я ж попросила, щоб мені залишили...і як же відморозитись тепер?
А день такий мав бути чудовий...
Починався він офігенно...з фотосесу...

---

Це мій песик) В мене є ще й інший...

---

Це мені мозку не хватає? Бугага...нах і все!!!!!!!! З'єба...я тупе створіння. Факфакфак, уйуйуй.
ГррррРРрр...

Ну це так...вияв негативних емоцій був....
А тепер про інше...

"Та це не пацан, а ходяча глиста"
"Зняти б з нього ці штанці-повзунки, то був би нормальний"
"Та не такий він і страшни, бувають і гірші"
"...я - це не ім'я, це діагноз"

.............це декілька висловів про одного мого знайомого і, замітьте, що то було сказано не мною!
Смішнючий був у мене з ним випадок, ну просто хохма.
"Янка, почекай...Яна-Яна-Яна"
Дам йому шанс, якщо він дасть його мені...бо ж може і нормальний пацан, а я так жорстоко...Та так з ними і треба, бо жоден хлопець мене не вартий. Ага, так, в мене манія величія. Що є, то є) Та й правильно.
Але є й інший...говорять про нього досить погано, але мені начхати на їх слова. Він мені подобається і все. Десь би з ним зустрітись требало...та ніяк на нього натрапити не можу...навіть моб. номера нема в мене його.
Рано чи пізно натраплю на нього в центрі і потім йому від мене не сховатись.
Був і третій...замітьте, що БУВ...та розчарував мене. Хто-хто, а воно мене не гідне, ібо дурне.
Але ж так мну сильно подобався...Все, забути про нього...
На рахунок четвертого...занятий поки-що іншою...

---

Вернулася з заняття.
Нічого не хочу, хоча ні - хочу спати...і все.
Мама кричить, щоб йшла вчитись(
Мабуть, піду, посплю над книжкою.
А в п'ятницю йду на концерт, взагалі день має бути чудовий)))
Самотнє створіння накінець радіє життю...все ОК, ну майже...засмутила мене одна річ...
Та не буду думати про погане, налагодиться якось. А як ні, то ні. Мені пофіг, мені на все і всіх пофіг. Адже я самотня людина і мені подобається. Зара мені тре лиш одну людину під боком, недосяжну людину.
Я її не люблю, це якесь інше почуття, краще і сильніше любові)

---

Реальність нереальна

Реальність нереальна, реальність нереальна, реальність...
В голові відлунюються ці слова...поверніть мене на землю, витягніть з світу мрій

---

Так, значить, осталось 20ст дочитати "Портрет Доріана Грея" на англ мові. Знов зібралась перечитати "Володар перснів"...щось книжечка занадто довга, та нічо, справлюся якось. Ще місяць тому почала читати "Вампір Лестат", але текст на компі, тому очі дуже втомлюються...Сьогодні прочитаю з нього декілька сторінок. Стільки планів, але так спати хочеться, що то просто піпец. Навіть кава не допомагає вже(
Хочеться мені поринути в світ моїх фантазій: як я представляю найщасливіший день свого життя?...А ось як (один із можливих варіантів):

Середина травня, Великобританія. Я учениця школи Хогвартс. Шостий рік навчання. Поттер на рік старший, він випускник. Жахливо спекотний день. Час відвідин Хогсміта). Звісно я туди направляюсь із Гаррі, бо ми ж недавно почали зустрічатись. Хлопець до божевілля закоханий в мене, а я ще більше в нього) Так от, день спекотний...ггг). Мила розмова, нам завжди є про що поговорити. Зникнули від чужих очей в лісі, сіли під дерево. Та от погода зіпсувалась і почався дощ. Для Великобританії це явище звичне. Почали швидко забиратись з лісу, почті біжимо вже. Зайшли в малолюдну кафешку. Сіли біля великого вікна за круглим столиком (мені круглі столики найбільш довподоби). Дивимось на вулицю, деякі люди ще там бігають, але більшість вже сховалася від дощу. П'ємо капучіно...Їсти? ні! Жування портить романтичну обстановку, особливо в цій розповіді. Дощик почав втихати, на вулиці темніє і ми вертаємось в школу.
Можливо нічого особливого тут і нема. Але головне тут присутній Гаррі, то більше нічого й не треба такій закоханій дурочці, як я)

---

Ну то як тре, так тре

Повернулась додому. Треба вчитись. Хочу вчитись.
Вже на півдорозі...та мене вже тут і нема...

---

Хтось зрозуміє, хтось - ні

Сум знову заполонив мене. Читала я чужий щоденник...і ОХ.
Чудоий день...
Піти б погуляти...
нініні, не сьогодні...завтра...
Нога мене, нажаль, ще болить... і серце. Серце болить не через велику кількість випитої кави, ой ні...
Болить, бо розбите...
Навіщо це все?
Навіщо існує кохання?
Але чи то можна було тим словом назвати?
Я розчарувалася в тій людині...ще б раз його побачити...лиш раз
І забути...
Радіти б життю...
Стати б непробивною...
Які дурниці... Яка я дурненька дєффочка)
А плакати не буду...
Стримаю сльози...
Та це теж саме...я повторююсь

---

---

Трішечки магії

Головна проблема в моєму житті - це те, що воно занадто звичайне і нецікаве. Мені хочеться неочікуваного розвитку подій і крутих поворотів. Я сама ж собі створюю проблеми і переживання, лиш щоб вийти із сірої буденності. Я живу у своїх мріях й ілюзіях. Створений світ в моїй голові я намагаюсь перенести в реальність. Та ж не все так просто...і не все мені получається. Мені б трішечки магії в допомогу...
Шо ж стосується мого земного життя, то ось що я можу розповісти:
вчусь я в школі, найкраща учениця в класі і ляляля...насправді в моїй голові лиш дрібненька крихточка знань. Але пізнавати нове і вчитись я люблю. Ні, не все...інколи. Далі йдуть заняття танцями...ох, танці...фак. Займаюсь ними вже близько 5 років. Не представляю своє життя без них, але в кінці цього літа я іх кину, бо заглиблюсь у навчання, ібо так треба. Ще є інтернет...так, це суперова штука. Багатенько часу я проводжу за компом. Друзі???? Їх небагато, а коли замислитись про СПРАВЖНІХ друзів, то їх, мабуть, менше, ніж пальців на одній руці. Сім'я? Мама, тато, баба...люблять мене, але занадто сильно контролюють, не розуміють, що я маю власну голову на плечах. Живу я в 4кімнатному будинку, через вікна якого видно ліс і гори. Дуже гарно, але цю красоту я рідко бачу...така вже я є.
О, і ще одне...хлопець. Ні, зараз я сама...
Хлопці-хлопці...хлопці...
По-справжньому я кохала лиш 3 рази. це якщо не враховувати кохання вього мого життя - Поттера. Він з світу моїх фантазій. Скільки він мені радості в життя приніс...горепотер))) Фанатію вже 4 роки, якщо й не більше...і мені пох, що іншим з цього захоплення смішно. Знаю одного хлопця, в якого теж кличка Поттер - якого фіга, а?...Поттер лиш один існує...Гаррі. За якого я і в огонь, і в...та хоч куди.
Люблю я плакати...але інколи я знадто радію без причини. Тому я собі сама поставила діагноз - маніакально-депресивний психоз. ахаха...смішно...