Я люблю його, але водночас й ненавиджу за те, що він чинить так зі мною. Для мене наші відносини ж не були просто забавкою. Я ж планувала прожити все життя з цією людиною. І він ще питається в мене, що таке любов. Хіба це не той факт, що ти без людини не можеш, просто не уявляєш своє життя без неї, що зовсім не помічаєш недостатки, а бачиш тільки достоїнства, що завжди думаєш про цю людину й завжди хочеш бути поряд. Я ненавиджу себе за ці почуття, бо він мені не відповідає мені тим самим. Я ненавиджу себе за свою чесність. Я ненавиджу себе за свою наївність. Я була на 100% щира з ним. Чому ті, хто брешуть, використовують людей щасливі, а такі як я нещасні. Мені настільки боляче, в мене душа розривається на частини. Єдине, що я справді хочу - це міцної сім*ї...щось наподобі моєї власної, де піклуються один про одного. І як прикро, коли плануєш щось таке серйозне, а потім виявляється, що йому в голові лиш погуляти і при чиому не зі мною.
Я поняття не маю як це пережити, бо мені легше не стає...не така я людина, що може просто так забути. Одним словом, дура я непристосована до цього сурового життя.