Це було як завжди "тільки півгодинки полежу і все". І це я ще сьогодні досить скоро проснулась. Стільки домашки треба зробити, а бажання не те що відсутнє - воно пішло вже у знак з мінусом.
На вулиці холодно і вітер. Велосипед ще й так не працює. Фізичні навантаження виганяють дурні думки.
Якась апатія до всього - навіть не хочеться якусь собі тряпку купити. А такого в мене ще не було. Бо просто я собі й така подобаюсь, а для когось іншого старатись добре виглядати...воно не буде оцінено, імхо. Бо мені ж би не для всіх і так хотілось, а для *. А * потрібно в унітаз з головою занурити і спустити воду, бо я вже дуже-дуже зла на. Вже тиждень почті повний ігнор. Вітання не рахуються, бо то таке. Якийсь колапс підвіконника прийшов на ту людину шолі. А моє серце - ваще стукач. Відітілі стучить воно як бішене, коли я поряд з *. І мене ж не це злить, а мене злить оте матманство тої людини.