Знаю, що обіцяла свої ПЧ писати на російській мові, але я не можу на російській так добре викласти свої думки, в мене завжди з цією мовою були проблеми.

Мені цікаво, скільки я ще видержу сидіти перед монітором. Я ж увесь день тут. Звичайно, мені є куди і з ким піти, але я не хочу. Мене з*дають з середини мої думки. Мені не можна думати.
Все склалось зовсім не так, як я планувала. Я хотіла втекти. Геть. Далеко. Хотіла у Львів. Не тому, що це якесь супер-пупер місто, а просто тому, що там мене ніхто не знає, там нікого не знаю я. А тут в Ужгороді кожна пика знайома. Якщо я й з людиною не особисто знайома, то хоч раз уже її бачила. Тут мені не дають бути собою. Ніхто не знаю справжню Яну.
З 17серпня практика в університеті. Одне добре, що я хоч на міжнародних відносинах, а не на економічному. Міжнар для мене ось чим кращий: він на БАМі + там я буду вчити англійську ( і не забуваємо, що там багато факультетів, може знайду когось собі до душі...якусь інакомислячу персону, ну а ще на БАМі буде історик, про якого я вже й думати перестала...А я знала, що так буде).
Я таааак хотіла осінь, мою улюблену пору року, але...з осінню почнеться УжНУ.
=(
Ще я помітила, що стала більш агресивна і пряма. І ще більше страждаю роздвоєнням особистості.

В цю хвилину знаєте, що мені не вистачає (???): темряви, Кальварії, червоного вина і готичного друга.
Ням