Фу...просто аж гидко від такого. Як же все і всі мені надоїли. Чому всім так мішає, що я хочу просто тихо-мирно існувати собі, нікому не заважаючи? Завжди хтось виведе мене із себе. Завжди хтось знайде якусь дрібничку...маленьку дірочку і почне колупати своїм брудним пальцем у моїй ранимій душі.
Ніхто не знає мирним шляхом розібратись, не розпалювати ще більше вогню. Я ПРОСТО ВТОМИЛАСЬ. Вже не можу. Знову плакати? Та чи хтось вартий цих сліз моїх? Нема навіть кому виговоритись, зняти тягар з душі.
Нема ідеальних людей - це недолік цього світу, цього пекла. Так, саме пекла!!! Пекло - синонім до слова Земля. Чи я помиляюсь? Є ще й гірші місця? Можливо...Але якщо придивитись краще на те, що коїться поруч зі мною, то мене охоплюють величезні сумніви!!!
Ангелу, рятівнику мій, де ти? Поговори зі мною. Прожени цю печаль з душі моєї. Боже, не дай занапаститись ще одній душі...
А чути тільки тишу...умовну тишу, адже ніде не ділось гудіння системного блока, машин і ударяння пальців по клавішам.
Багато обов'язків у мене...обтяжують мене...але нікуди від них не подітись...НІКУДИ. В даний момент я б зраділа спасаючому телефонному дзвінку...Але я ж виключила телефон.
Я знаю, що є люди, котрі мене трішки люблять, я не одна...але зараз все-одно погано почуваюсь. Мабуть тому, що ця любов до мене не дуже велика. А мені хотілося б мат під боком люблячу людину. Та такої ніколи не буде в моєму житті, я вже майже з цим змирилась.
Злякавшись власних думок, по-скорше направляю русло своїх роздумів в інший бік.

@темы: Готическое влияние