Поки я була в школі, то я була переконана, що єдиний вид діяльності, яким я можу займатись в майбутньому - це наукова діяльність. Таке хибне судження в мене склалось через те. що я найкраще вчилась в класі, я думала, що мені легко йде навчання. Зараз мені так не здається. Це зумовлено як і біологічними чинниками, так і відсутністю інтересу до навчання.
Я все ще в пошуку діяльності, яка б мене дійсно цікавила і приносила задоволення. Звичайно, такою б могла виявитись акторська діяльність, але як же мені якось в неї потрапити? Бажання одного мало. І рішучості мені не вистачає. Якби в мене були брат/сестра, то я б без угризіння совісті могла податись в пошуки по світу, але як же я батьків залишу?
Ще я відчуваю певний дискомфорт через неможливість дати вихід енергії лібідо.
Взагалі дивний такий стан. Здається й не депресія...просто розчарованість у всьому. Надзвичайно нервують ВСІ люди, що оточують мене і я якими я вимушена спілкуватись. Набагато приємніше жити в своєму уявному світі, де все так добре, де все як мені хочеться.
Мабуть, якби поряд був такий хлопець як Родіон, то я б і світ позитивніше сприймала.
Мені навіть не потрібно йти до психолога, щоб розібратись зі своїми проблемами, я й так знаю, що причина цього песимізму всеосяжного - це відсутність людини, хлопця, коханого.