Не дивно, що я знову наставила будильник скоріше- щоб повторити дещо на семінарський і вперше за декілька тижнів накрасити очі. Але я так рано не змогла встати, то ж вирішила встати з ліжка як завжди - в 6.20. Ще довго лежала і намагалась придумати якусь причину, чому я можу не йти на першу пару. Але проти природи не попреш - тобто мені не природньо прогулювати пари. То ж я все-таки пішла на першу пару - теорію статистики. В маршрутці зайняли моє місце спереду, а я хотіла музику послухати в наушниках...ззаду мої однокласниці їдуть і там треба говорити з ними. А зранку інколи слова так тяжко вилазять з ротової порожнини...вони починають застрягати ще десь в горлянці і поки виходять назовні, щоб донести певну інформацію, перетворюються в ледь чутні слабкі малозрозумілі звуки. І взагалі я люблю їхати, слухати музику і про щось мріяти. Мій маршрут кожного ранку той самий, але з кожним днем я його проходжу немовби швидше, хоч годинник з цим не погоджується, але він, мабуть, просто глузує з мене.
Викладачка була не в дусі, то ж я пожаліла, що не поспала довше. Вона кричала на старосту першої групи. І мені відразу в уяві виринули картини, як я вступила з нею в диспут і тут я подумала, що шкода, що я не володію мистецтвом вести полеміку і спростовувавти твердження свого супротивника, нищити його слабкі аргументи. Наскільки приємне відчуття, коли ти правий, хоч і не правий, але проти аргументів не попреш. Потім була філософія. І я як завжди була зла на себе через те, що мені тяжко запам*ятовується те, що я читаю та й фантазія у мене для переказування ніяка. Але ми відповідали не так як завжди, а грали в гру журналіст-доповідач. Доповідач розповідає (максимальна оцінка 5), журналіст робить висновки (максимальна оцінка). Я була журналістом і мої висновки затягнулись на довгеньку доповідь і я дістала 4...це не 5, але вже ж + до модуля. І я потім зрозуміла, що в мене не погана пам*ять, я просто вчу це без особого задоволення, тому й тяжко переказувати. Наступна пара була лекція, не надто цікава скажу вам. Я сиділа в останньому ряду парт, але не писати не могла. Потім додому тою ж дорогою, що й завжди.