Відчуваю, що стаю відлюдкуватим створіння. Мене цілком влаштовує моя компанія і нікого більше мені й не треба. Ніхто ж не відповідає моєму ідеалу, крім мене самої (мається на увазі хід думок, манера мислення).
Я немовби занурююсь у свій власний світ, в якому мені затишно і діють свої закони. Лиш не потрібно зараз думати, що у мене шизофренія. Бо я усвідомлюю, що мій світ не є реальним, бо ж насправді я проживаю у світі гівнюків, які мене напрягають. Я б була невимовно щаслива, якби мала купу грошей. Мені не потрібна чиясь компанія - мені потрібні слуги, які виконуватимуть всі мої забаганки.
Звідки це все взялося в моїй голові? А я знаю відповідь. І в ніякого Фрейда питати не треба. Все через неправильне виховання. Я єдина дитина. Тому мене не хочуть відпускати. І взагалі не усвідомлюють, що тут мені фігово. Думають, що я живу безтурботним життям і що мене мало б все влаштовувати. А ще мама любить покричати (при чому її крики - це більша частина наших "бесід"). Хід мислення моїх батьків надзвичайно старомодний. І вони навіть не усвідомлюють, що зовсім мене не знають, я їм не відкриваюсь і винуваті вони самі, бо я знаю, що вони не зрозуміють того, що мене непокоїть...я вже робила спроби щось їм довести...марно. Отож, покищо я тут застряла і не знаю в якому напрямку рухатись. Але я прекрасно розумію, що з моєю аурою щось не те, можливо на мені якийсь прокльон, бо мені страшенно не везе. Тому почну я з того, щоб себе очистити - духовно і тілесно.