"Хто ще живе таким безтурботним життям як ти?"
піздєц блін.
Це хіба нормально, шо я не можу ніколи з мамою нормально поговорити? Ця людина зовсім ЗОВСІМ мене не розуміє. Кожна наша розмову зводиться на тему "гроші". Вона хоче повністю все контролювати. А те, на що я витрачаю гроші (чи хотіла б витратити) є, можливо, не життєвонеобхідним, але потрібним мені. Ще вона любить порівнювати як їй жилося, коли вона була молода. Шо їй ніколи ніхто не дав копійки, шо ніхто не інтересувався чи вона сита ( в моєї мами татопомер коли їй було 16, а мама коли 3 роки; росла з 4 сестрами і 2 братами). Я розумію, що було важко. Але шо тепер? Шо я маю відчути як це було погано на своїй шкурі? І якщо вдаватися до порівнянь, то багатьом живеться у стопіццот разів краще, ніж мені.
Я визнаю, що я виросла самозакоханою самолюбкою і егоїсткою, але в цьому не тільки моя вина!!!