Я вже таке сонне. Але спати ще не йду. Бо хоч хочу спати, але й так ще не засну, та й тікишо згадала, що іштшо зуби тре пачістіть ібо бєз етого нікак.
Шо я хотіла сказати, то це про створений уявою ідеалізований образ. Бачимо людину, зовнішньо якшо сподобалась (якшо сильно зовнішньо сподобалась), то ми починаємо придумувати її внутрішній світ, як вона поводиться, її емоції, вподобання...і все так чудово - ідеальна людина змальовується. Серце шалено б*ється біля ідеального образа. Звичайно, хочеш шоб все придумане стало ближчим, реальнішим. Робиш деякі зусилля, щоб приблизитись до тої людини, починаєш пізнавати її краще...упс...чому ж поведінка, розмова не те, що присутньо у раніше придуманого образу, WTF? Пізнаєш ще краще і виявляється, що зовнішньо подобається...але у поведінці людини якась хня. Розчарування. Починаєш злитись на людину, тому що вона руйнує твої мрії. Все ж так чудово сплановано вже....а далі...
...а далі...я зрозуміла, що це було неправильно створювати собі в уяві образи, але ж мріяти мені ніхто заборонити не може. Я зрозуміла, що я б змогла прийняти й неідеальний образ, але нічого не виходить. Я не знаю, що робити. У мене нема плану дій. Я просто склала руки. Я чекаю. Якщо доля - це вплив факторів навколишнього середовища, то я віддалась в її руки.