Увечері у мене завжди викривлені думки. І от шо я хочу тут написати такого "викривленого":
"ти хоча б маєш бажання перестати собі заважати?"
але хіба не природньо бажати, щоб біля тебе знаходилась людина, яку ти любиш?
але це була остання крапля, бо після кожного разу отак плакати, коли мені хтось розбиває серце - я просто вже не можу. з кожним разом якось все гірше і гірше. з кожним разом у мене падає все нижче самооцінка. я почуваю себе потворою, яка нікому не може сподобатись (може воно так і є). просто я ж така натура. що не може не мріяти і не закохуватись. і це погано. я знаю, що я поплачу, що болить, але воно з часом пройде, але от чого я найбільше боюсь - що воно може знову повторитись.
і я вирішила, що я перестану з ним спілкуватись. взагалі. повністю. я йому скжу про це. звісно, мені хочеться, щоб він цього не допустив (дуже-дуже хочеться), але він це допустить. =(