Моєму обуренню немає меж. Я ще пробачила перші два рази, коли мама прийшла тишком і дивилась хз як довго, шо я роблю за компом, читала про шо я переписуюсь. Але сьогодні - це вже була межа. Це дуже неприємно і нервує страшно. А все тому, що я музику дуже голосно включаю і просто не чую, як хто приходить. Від сьогодні я буду замикати кімнату.
Я якраз читала щоденник Ксю. Там багато картинок і такого всякого. Мама сказала шо шо я годину розглядала якусь кривляючуся морду і шо майже у мене взагалі нема мозгів в голові. Я звикла, шо вона часто таке говорить, але бліііііііііін як це нервує. Я майже нічого мамі не розказую і вона сама винувата, бо вона мене не розуміє взагалі.
А останнім часом зі мною взагалі ВСЕ не так. Я як завжди вдаю, шо все ок. На це впливають декілька факторів. По-перше, мені дуже понизив самооцінку Андрушек. Він таке неприємне про мене сказав, що я почуствувала себе якимось ублюдком. А я ж так добре до нього ставилась. І таке "хороше" мені саме за це. Просто коли я вже зрозумію, що не потрібно взагалі нікому довіряти. Я просто дійсно наївна. Але мені просто хочеться мати хорошу людину під боком. Мені й зараз подобається один хлопець. Але я нікому про це не скажу. Я навіть себе саму буду переборювати, щоб ці почуття зникли. А все це тому, що я не хочу знову відкритись в почуттях і бути відкинутою. Я й так вже ніяка зараз, а ще один удар - це буде надто болюче і нестерпно. Не буду йому нав*язуватись.
Якби ж я могла переключити свої думки на щось інше, на інше і корисне. Але я зараз пишу і складаю логічний ланцюг: він онлайн --- не пише --- значить я йому не цікава. Інші варіанти я відкинула відразу.
Якесь моє життя взагалі сумне дуже.