Давно тут не писала. Зовсім не тому, що не було про що писати. Просто не завжди можу переносити свої думки в письмовий вигляд.
Почну з того, що я дуже боюсь. Боюсь тому, що я хвора. Якби ж можна було знову таблетки пити, а з операцією ще потянути…Просто найгірше, що її, мабуть, і навіть не мабуть, а точно не уникнути. Так, я боюсь за своє життя. Я ще не хочу йти до баби…Відколи вона померла, я старалась про це не думати, а сьогодні не можу…І сльзи не перестають текти…
І взагалі все так сумно, що тільки плакати й залишається. А ще нікому не можу розказати. Я зрозуміла, що й так це марно. Я ніколи не знайду людину, яка б мене зрозуміла…Я вже й не шукаю. Нема…