Що за день дурацький? Що зі мною таке? Навіть поплакати нормально не можу, декілька сльозинок і на тому все, не можу більше видавити (хоч оці стали червоно-вампірські як ще ніколи до цього).
Всі говорять-обіцяють, що все буде добре. Давно говорять. А то добре все ніяк не приходить. Кожен наступний день гірший від попереднього. Я ж будучи маленькою дівчинкою зовсім не так планувала своє майбутнє, не того хотіла, не такий шлях хотіла обрати, але що я мала робити, коли за мене завжди все вирішують інші. Змиритися й жити так? Ні, це не розглядається навіть як один з можливих варіантів. А для кардинальних змін теж немає зараз можливості. Фаааааааак...як же бути далі?
Хоч я змінилась знову. Недавно. Бо я після деяких подій хотіла жити без почуття кохання. Але так не можна. Бо мені так зараз хочеться почути слова "Я так сумував за тобою" чи "Я....я...я люблю тебе". Такі слова мене зроблять дійсно щасливою.
. тут в моїх очах з*явились навіть справжні сльози, не тупо видалені. Хах...яка я наївна. Ну не смішно? Не смішно? Щоденник, тобі не смішно? І думати забудь. Яночко, люба моя Яночко, в твоїх очах ніколи не будуть сльози щастя. А тільки такі, як в дану хвилину.