Радує, що про мене ще не забули в іншому щоденнику мої любі ПЧшки. З ними почуваюсь не так самотньо на цьому сайті.
Міркувала про плинність часу:
Він говорив, що не зустрічається з ніким молодшим за 17, 5 років (мені ж тоді було 15), а зараз мені вже 17 і вже зараз я б ніколи з ним не зустрічалась, отморозком. Колись я любила інших і не любила себе, зараз обожнюю себе, а інших любити розучилась. Ще вчора вночі просиналась від сушняка, а зараз вже знов треба лягати спати.
Дивилась погоду на словацькому каналі, казали, що "в соботу будє пршать". Тобто, що в суботу буде дощити. Чому ж я не засмутилась...ахах..та ну нафіг. Мені пофіг на той останній дзвоник і випускний, зовсім не бажаю в них брати участь. Мене набагато більше хвилює те, що мене чекає 2-го червня.
А далі ось ще що:
Говорила з істориком вчора. Догнала його, коли йшла на маршрутку (вчора тре було йти мені після другої пари).
Шось там вибачався, казав шоб я не обіжалась і ще хоче шоб ми залишились друзями. Але мені то все прозвучало як бла-бла-бла. Хоча, може, він і щиро говорив. Не знаю...буде видно. Мене зараз надто шлунок болить, щоб думати про такі речі.