Курсова написана і роздрукована. Лиш список використаної літертури ще на вихвдних зроблю.
Сьогодні я почувала себе тупееееезною на Вступі до спеціальності, але то тому, шо я ніфіга не готувалася. Хочу на наступне семінарське підготувати про глобалізацію.
З англійської не відпросилася, бо, по-перше, викладачка пратівная, а, по-друге, я себе не так же й погано почувала - фізично, морально - ужасно, бо Мехс пройшов мімо, коли я сидііла на ловочці і не побачив мене, або зробив вид, шо не бачить. А щяс він зайшов в скайп в онлайн (я якраз хотіла жалітись, шо він не заходить вапще). І серце моє скажено б*ється. Писати не буду. Чекаю пока сам напише.

---

Шось я надто розклеїлась: шмолі так і течуть з носа. Обчихала сьогодні всіх у універі (пхаха).
Хотіла дописати курсову сьогодні, але я спромоглася лиш на вступ, висновок напишу завтра і здам чорновий варіант курсової в п*ятницю (так як я й планувала).
Текст англіцкий я шось не дуже вивчила, завтра зранку прийдеться вчити. Я взагалі збираюсь відпроситися з четвертої пари, а тєкст розказати на перерві.
На семінарські на завтра я нич не готувалась. Відсутність бажання й часу. Але мене бути завтра мучити, шо інші розповідають, а я лишаюсь балів, які не зайві, шоб на заліки не ходити.
Смоланка мене все більше чудує. Минулого четверга взагалі ржака повна була. Але мені лінь описувати, бо я туй кукаю, шо уже би спати треба йти.
На рахунок Макса, то останній раз я з ним у суботу переписувалась. Він пропав. В універі його взагалі не бачу. Не знаю навіть чи то він не ходить, чи просто наші шляхи не пересікаються. Але те, шо він не дає про себе знати, підтверджує, шо йому наплювати на мене. Але я вірю, шо все буде ок)

---

Єдине, шо я хочу - це бачити, що про мене не забули. Найнеприємніше, коли на тебе по*** людині, на яку тобі не

---

Макс вконтакті онлайн, а в скайпі - ні, хоч мені здається, що він просто "невидимий". Я дуже сподіваюсь, що я повідомлення в скайпі видалила останнє до того, як він прочитав...бо. Хм, а чому я маю переживати.

---

Курсову вже написала, залишились лиш вступ і висновок (найважче). Я її мала вже сьогодні здати, але не я одна здам із запізненням.
Проснулась я сьогодні з насморком. Зранку ще нічо так, а щяс вже потічок.
В кінці місяця починаються модулі, потрібно буде багато вчитись. Тому буду робити як Міша, погружатися у справи з головою, коли в житті чорна полоса (що в принципі я й роблю вже).
Зараз я держусь так непогано, але я знаю, шо на вихідних, бо тоді я буду менш загружена, це все вирине, а в мене це виражається у тому, що я буду плакати....ну шо поробиш, коли я така плакса.
Діана Сеттерфілд "Тринадцята легенда" - дочитала. Після модулів щось нове візьму почитати.

---

Бо це бліать просто мене злить!!!

---

Увечері у мене завжди викривлені думки. І от шо я хочу тут написати такого "викривленого":

"ти хоча б маєш бажання перестати собі заважати?"
але хіба не природньо бажати, щоб біля тебе знаходилась людина, яку ти любиш?
але це була остання крапля, бо після кожного разу отак плакати, коли мені хтось розбиває серце - я просто вже не можу. з кожним разом якось все гірше і гірше. з кожним разом у мене падає все нижче самооцінка. я почуваю себе потворою, яка нікому не може сподобатись (може воно так і є). просто я ж така натура. що не може не мріяти і не закохуватись. і це погано. я знаю, що я поплачу, що болить, але воно з часом пройде, але от чого я найбільше боюсь - що воно може знову повторитись.

і я вирішила, що я перестану з ним спілкуватись. взагалі. повністю. я йому скжу про це. звісно, мені хочеться, щоб він цього не допустив (дуже-дуже хочеться), але він це допустить. =(

---

О, я хотіла обмежити доступ в щоденник, а він і так обмежений, тому я можу спокійно писати все те, що мене дійсно турбує, а це МАКС (я вирішила ваще нікому нічого не розказувати про те, що я відчуваю до нього, бо я вже так про інших розказувала і хорошого з того не було, та й я сама не знаю, що я відчуваю, але держати в собі нестерпно думки).
Вчора я зібралася зі всіма силами і запитала чи не хоче після пар пройтись. І отакийот атвєт: "ненайу. буде видно, бо може будуть термінові справи". КагбЕ така відповідь мене у пічальку шубовснула, бо це отмазка тупа і ніштшо інше. І таки то вона й була, бо він про це сьогодні навіть не обмовився. Тому знову пічалька.

Далі буде...а штшас нєоткладниє діла

---

Я дійшла до висновку, що я примітивна істота за способом свого мислення. Взагалі мені бракує багато чого. Я не надто цікава в спілкування і тему мені підтримати важко. А все тому, що я керуюсь хвилинними емоціями. А ще мені хочеться бути в центрі уваги.
То було таке хоть-шо, а штшас по суті. Хоча її то й нема. Я просто пишу, бо мені нудно.
Найменш за все мені хочеться описувати в деталях мій сьогоднійшній день, загальше, що можна згадати, то це те, що повернулась додому з травинкою , бо сокурсники вітали з 8 березня (нас заходив вітати Славік - ото був вираз обличчя у дівах !!!, на Славіка приємно дивитись, але шо з нього взяти?), по дорозі додому зайшла в Хаус, бо хотіла собі купити цвєтчастую кофтачку, але вже жодної не було. Коли була вже вдома, то помітила, що у мене ліфе замість мтс стоїть в телефоні . То чиста Яна! У мене все проблеми з тими карточками. Але я була розчарована, бо коли я вставила карточку, то мені не прийшла смс про пропущений дзвінок - значить я нах нікому не треба (мені теж). Бабралася годину з рефератом для ОБЖ і ще англ треба довчити.
Зайтра день планується як сьогодні. Того-то пічалько.
А ще так, як я з М останнім часом багато спілкуюсь, то згадаю і про нього, хоч тута на цю тему можна стільки написати......Так от, мені дуже цікаво наскільки він подібний до С і Д (аж згадувати про них бридко бля). Надіюсь, що там близького до них нічого нема. Бо мля. А іштшо я меса не їм сьогодні уже 2 тижні. Мені то треба чи шо? Чи мені нема чим зайнятись? Таки нема чим. Але тут може буде багато позитивного.

І ще одне, давай поглянемо правді в очі: якби ти не боялася, що сюди хтось загляне, то хіба б ти оце написала? Оце усе млява фігня!

---

Бліать. Оце я проснулася о 8год. Чимось страдала увесь день. Дуже чекала вечора, бо він увечері онлайн. Але він фіг онлайн. І я зла бля.
Курсову почала писати.

---

Пхахах....я тікишо собі остаточно доказала, шо я ...навіть слово не підберу. Скажу - смішна, хай буде саме це слово.

---

Але хіба можна продовжувати бути унилим гівном? Потрібно ж щось робити. Але бракує сміливості. Та й чи варте воно того?
Мене переслідує невпевненість в собі. Мені здається, що я жахлива і ззовні і всередині. Зовні можна прикрасити себе гарною одежею, зачіскою і макіяжем, зайнятись спортом, щоб покращити фізичну форму і сісти на дієту. А що робити з внутрішнім моїм середовищем? Але хіба не я сама винувата, що я якась не така? Найгірше це те, що мені дають право на вибір, але наспраді це не так. замість мене завжди обирають. І тому життя складається не так, як и я того хотіла. В мене нема якоїсь конкретної цілі в житті, нема до чого прагнути. Зараз є єдина річ, яку мені дуже-дуже хочеться. Але я боюсь, що це таке ж швидкоминуче бажання, як і десятки до цього. Якщо я знову буду діяти за принципами "все або нічого" і "зараз або ніколи", то може не буде змін в кращу сторону, але я перестану тупцювати на одному місці.

---

Таки нема гіршого, коли тобі чогось дуже хочеться і тобі ніхто це не припідносить відразу на підносі. Це примушує спочатку придумовувати якийсь план дій, як досягнути бажане. Потім щось робити. Але майже завжди всі дії марні. Після декількох невдач приходить глибоке розчарування і сум. Але ти все ще хочеш. В тебе все ще є мрії. Але ти вже не думаєш як їх реалізувати. З*являється песимізм...жахливий песимізм. Він їсть зсередини. Для людей зі слабкою волею він являється затяжною хворобою, яка не проходить безслідно.
Ти думаєш про бажаний об*єкт, але нічого не робиш...взагалі нічого...

---

Все, або нічого.
Зараз, або ніколи.
Це деякі з моїх життєвих принципів.
Тому я буду діяти за ними))

---

Ось ще що: мені цікаво чи я в ньому не помиляюсь, бо як я зрозуміла, в людях я не надто добре розбираюсь.

---

Вчора все-таки написав мені. І настільки настрій покращився. Скільки мало мені треба для щастя)))
А от сьогодні нема його. І з іншими у мене взагалі нема бажання переписуватись. Просто дивлюсь якісь відео, читаю шось. А ще я нарешті добралась до своїх нігтів
Я завжди дуже багато планую зробити і мені ніколи часу не хватає. Так і сьогодні. Але день був без негативних емоцій. Було чим зайнятись: прибрала у себе в кімнаті, їсти собі зробила (бо мені не підходить те, що мама робить - я ж не вживаю м*ясо), читала "Тринадцяту легенду" (цікава книга, я й не думала).

---

Моєму обуренню немає меж. Я ще пробачила перші два рази, коли мама прийшла тишком і дивилась хз як довго, шо я роблю за компом, читала про шо я переписуюсь. Але сьогодні - це вже була межа. Це дуже неприємно і нервує страшно. А все тому, що я музику дуже голосно включаю і просто не чую, як хто приходить. Від сьогодні я буду замикати кімнату.
Я якраз читала щоденник Ксю. Там багато картинок і такого всякого. Мама сказала шо шо я годину розглядала якусь кривляючуся морду і шо майже у мене взагалі нема мозгів в голові. Я звикла, шо вона часто таке говорить, але бліііііііііін як це нервує. Я майже нічого мамі не розказую і вона сама винувата, бо вона мене не розуміє взагалі.
А останнім часом зі мною взагалі ВСЕ не так. Я як завжди вдаю, шо все ок. На це впливають декілька факторів. По-перше, мені дуже понизив самооцінку Андрушек. Він таке неприємне про мене сказав, що я почуствувала себе якимось ублюдком. А я ж так добре до нього ставилась. І таке "хороше" мені саме за це. Просто коли я вже зрозумію, що не потрібно взагалі нікому довіряти. Я просто дійсно наївна. Але мені просто хочеться мати хорошу людину під боком. Мені й зараз подобається один хлопець. Але я нікому про це не скажу. Я навіть себе саму буду переборювати, щоб ці почуття зникли. А все це тому, що я не хочу знову відкритись в почуттях і бути відкинутою. Я й так вже ніяка зараз, а ще один удар - це буде надто болюче і нестерпно. Не буду йому нав*язуватись.
Якби ж я могла переключити свої думки на щось інше, на інше і корисне. Але я зараз пишу і складаю логічний ланцюг: він онлайн --- не пише --- значить я йому не цікава. Інші варіанти я відкинула відразу.
Якесь моє життя взагалі сумне дуже.

---

Нээээээээ....ну это уже смешно. Я уже не расстраиваюсь ибо нех**.

---

Нєєєєє!!!! То так не нормально...я шо вчора казала? Казала, шо сьогодні зі мною все буде ОК.
А я тут сиджу слухаю Mozart - Requiem for a Dream і мене аж до кісточок пробирає ця мелодія. А кожне нове повідомлення для мене - це страшна мука, бо я надіюсь, що він напише, але пишуть всі хто попало...
Трагізм...

---

Ой який жах. Знову плачу. Знову мені в душу плюнули. В який це вже раз? Мільйонний? Але завжди однаково боляче.
Людину як підмінили. Вчора такий милий був. А сьогодні...можливо він все спише на то шо п*яний був...тому таку дурницю пише зараз, але я ж не дурааа...!!! Навіть нікому розказати про це не хочеться, не хочу шоб мене успокоювали, або говорили шо на шо я надіялась? Але я дійсно надіялась і багато на шо. І не знаю шо робити мені зараз.
Мені суджено бути завжди самотньою, бо я не тих людей обираю...Але мені вірилась, що він хороший. Але нічого, я ж надто довго мучитись через нього не буду. Не дозволю. Сьогодні поплачу. А завтра ....а завтра переключу думки на шось корисне, на математику, можливо)